У певному сенсі питання «що означає бути психоаналітиком» — частково про те, що ми робимо. Як психоаналітики, ми проходимо дуже тривале навчання, яке, по суті, готує нас до розвитку того, що Кітс називав «негативною здатністю» — тобто здатності заспокоїти себе всередині, щоб створити простір і справді спробувати пізнати того, хто перед нами, і що з ним відбувається.
І це, власне, те, чим є емпатія: ти приглушуєш себе і створюєш місце для іншого. Ти використовуєш власну емоційну систему, щоб з’єднатися з ним і подумати разом. Ідея полягає в тому, щоб приглушити внутрішній шум, налаштуватися, справді спробувати пізнати того, хто перед тобою, і дозволити його несвідомому проявитися.
Ти створюєш простір, у якому можуть з’явитися речі, про які він сам не здогадувався. І коли це відбувається — ти справді пізнаєш людину. І починаєш про неї піклуватися.
Навчитися цьому — тривалий процес. І проходить він саме через власний аналіз і психотерапію, а потім, під час практики, через супервізію.
І, мабуть, найважче в цьому навчанні — не оволодіння технікою, а поступова відмова від того, до чого психіка чіпляється найбільше: від бажання знати наперед, класифікувати, впізнавати знайоме там, де насправді присутнє незнайоме. Власний аналіз навчає саме цього — витримувати періоди, коли ти нічого не розумієш, коли пацієнт незрозумілий навіть самому собі, і не заповнювати цю порожнечу передчасною інтерпретацією чи заспокійливим поясненням.
Біон називав це reverie — станом, у якому аналітик дозволяє собі приймати непереварені, несформульовані фрагменти досвіду іншого, не поспішаючи надавати їм форму. Це не пасивність. Навпаки — дуже активна внутрішня робота, яка потребує витримки, дисципліни й, значною мірою, довіри до процесу, який ти не контролюєш.
І тут криється парадокс нашої професії: що краще ти підготовлений технічно, то менше технічного втручання насправді потрібно в кімнаті. Присутність — справжня, не награна — важить більше за будь-яку інтервенцію. Пацієнт відчуває різницю між аналітиком, який слухає, щоб відповісти, і аналітиком, який слухає, щоб дозволити з’явитися чомусь новому.
Супервізія в цьому сенсі — не контроль якості роботи, а простір, у якому аналітик може побачити власні сліпі плями, власний контрперенос, що заважає йому чути. Бо ми теж носимо в собі шум — і завдання не в тому, щоб позбутися його остаточно (це неможливо), а в тому, щоб навчитися його впізнавати й не плутати зі змістом, який приносить пацієнт.
Працюю з дорослими та парами, включно з міжнародними й міжкультурними, онлайн. Українською, англійською